Історична довідка
Наше рідне село Бене розташоване на правому березі річки Боржава, лежить воно за 5 кілометрів від ріки Тиса, за 12 кілометрів від районного центру місто Берегово, за 80 кілометрів від обласного центру міста Ужгорода і 112 метрів над рівнем моря. Село розташоване у східній частині Закарпатської області неподалік від українсько – угорського кордону.
Територія населеного пункту становить 295 гектарів, які зайняті будівлями, в яких на сьогодні проживає 1350 чоловік, які мешкають в 434 житлових будинках. На околиці села пролягає Львівська залізнична дорога. В селі є зупинка, на якій із 1873 року зупиняються поїзди місцевого значення. Через село проходить автотраса Ужгород – Ясіня.
Про те, як виникло наше село Бене письмових документів немає. Перші згадки датуються, з часів короля Бейли IV. Вперше згадують назву села Бене в 1269 році, у дарчому листі короля Бейли ІV. Про це можна прочитати у 1333 році складеному папському десятинному списку як власність сімей Янош і Мартон. Село, мабуть швидко стало великим, бо 1333 року вже мало свою церкву.
Назва села Бене упоминалась між 1400 і 1700 роками більш ніж в 30 листах і документах, як самостійно, так і разом з назвами інших сіл.
Назва села Бене залишалася незмінною протягом багатьох століть. Існують дві версії щодо походження назви села. Одні вважають, що назва села походить від латинського слова “bene”, що означає “добрий”, як якість роботи наймитів. Інші вважають, що назва села походить від скорочення власного ім’я Бенедек.
Назву села Бене у 1924 році чеські урядовці так приписували використовувати: у чеській мові Бен’а, на русинській Беня, а по угорськи Бене. У 1945 році радянська влада ці імена анулювала і натомість зобов’язала користувати назви Добросілля- Доброселье. А назву Бене використовували і надалі лише місцеві мешканці.
Після проголошення незалежності України, після неодноразового звертання, за допомогою місцевих органів влади, Верховна Рада України 8 березня 1995 року повернула селу споконвічне найменування Бене.
Колись, до 1561 року село належало Сіладі Ержибеті (матері короля Матяша). В цьому ж році - графу Гуняді Яношу. Протягом багатьох століть володіння квасівського замку. Так належало село і до Перині, разом із квасівським замком. Бене було володінням Перині Жігмонда та його дочки Жужанни, Перині Жігмонд тут мав землю, виноградники і панську курію, яку продали Перині Габор та його жінка Шологоі Катерина. Слово “курія” збереглося як назва однієї з частин села.
Одна частина села належала, як частина королівського кріпосницького поселення, до квасівського замку, а інша частина належала заможнім вільним поміщикам. Воно належало і до Берегі, Гелеле і Йочкоі сімей (найдовше), до Рускої, Добов, Ратоні, Матей, Моккої, Вашаргелі, Погань сімей.
1567 року татари розорили село: із 47 господарств забрали жителів, залишилося всього 5 заселених господарств - село було спустошено. Ще не минуло й століття, коли 1657 року польський герцог Любомир із своїм військом спалив село разом із його церквою, Бене повністю згоріло.
У Закарпатському краєзнавчому музеї зберігся відбиток печатки датований ХVІІ століттям, на якій є надпис ”Печать міста Бене 1551.М.М.” (латинською мовою). На жаль сама печатка не збереглася до нашого часу, але у державному архіві Закарпатської області зберігається зразок на виготовлення печатки села Бене з 1864 року . Нас сповнює гордістю історичний факт, що наше село в недалекому (за історичними мірками) часі було містом.
Ференц Ракоці II тут біля Бене спустився разом із своїм військом з гори 14 липня 1703 року переправився через Боржаву перед боєм під Тісобечем (сьогодні на кордоні з Угорщиною).
Ми гордимося і тим, що наші предки були присутні при підготовці повстання та визвольної війни угорського народу проти австрійських завойовників. Мова йде про те, що поряд із Томашом Ессе та мешканцем села Бейгань Альбертом Кіш і бенянський Міхай Поп також був у польського владики, де вони отримали прапор під яким вони закликали селян на повстання. На жаль подальша доля Міхая Поп нам невідома. (згідно деяких документів він став полковником при князі Ракоці).
Володарі села часто змінювалися і в подальшому. Так на початку ХХ ст. селом управляли румуни (з 1919 року), пізніше чехи, а в 1938 році село приєднали до Угорщини. Радянська Армія 26 жовтня 1944 року визволила село від фашистів.
Перші мешканці села, мабуть, були лісоруби - кріпосники, які сплавляли деревину по річках Боржава та Тиса в низовину. Бо ще 200-300 років тому назад поряд з селом були великі ділянки лісу. З роками лісу ставало все менше і менше, стало більше земель, які використовували в сільському господарстві, село розросталося.
Обов’язково, розказуючи про історію нашого села, необхідно згадати і бенянські виноградники та вина, які з давніх часів прославляли наше село не лише на Закарпатті, але далеко за межами кордону. Елек Фейнєш так пише: “у виноградниках вирощують дуже добрий виноград”, а Тіводор Легоцькі із захопленням пише: “ над поселенням видніється засаджена виноградниками стрімка скеляста гора на якій родяться вогняні вина”. Перша згадка про виноградники датована 1643 роком коли Габор Перені продав великий виноградник, а в 1656 році коли Пал Уйгеї став поміщиком на трьох плантаціях винограднику.
На схилах тутешніх гір давно з’явилися насадження винограду та фруктових дерев. Уже в ХІV столітті є згадки про “вогняні бенянські вина” які відомі далеко за межами села.
Село прославилось своїм чудовим виноградом і вином, що розвозили у різні місця поїздом на Львівський, Празький ринки (ще перед першою світовою війною).
Перші згадки про рід заняття мешканців села є з 1567 року, коли селом пронеслися татарська орда в селі нараховувалося 52 житлових будинків. За збіркою Финєш Елека “Географічний словник” в 1851 році в селі проживало 403 осіб. Ця цифра послідовно зростала: 1900 року тут проживало вже 689 осіб, 1938 році–920 , а на 1944 рік вже досягало 1000 осіб. Сьогодні в селі проживає близько 1350 осіб, з них 98% угорці, 2% українці, є також і декілька представників інших національностей (росіяни, словаки, білоруси, та ін.). Це зростання відбулося тільки частково дякуючи нашим односільчанам, треба враховувати і переселенців, які прийшли у наше село із-за сприятливих кліматичних умов, зокрема вирощування винограду.
Велику шкоду, що приводила до зменшення кількості корінного населення завдавало селу те, що мешканці села в 1848-1849 роках брали участь у повстанні та визвольній війні (52 були добровольцями) на початку ХХ століття масово переселялися до Америки. Неабиякою втратою була для мешканців села участь у першій світовій війні, де померло багато селянин, а під час другої світової на полі бою померло 17 бенянців. А найбільшу втрату село зазнало в листопаді 1944 року, коли 142 чоловіків віком від 16 до 50 років забрали “на маленький робот” (на заслання лише за те, що вони були угорцями), з яких 32 ніколи не повернулися додому.Осінню 2016 року за сприяння Товариства Угорської Культури Закарпаття встановлено меморіальний знак з іменами жертв сталінських репресій.
Дані з 1851 і 1863 років підтверджують те, що Бене є давньо-угорське село і тим, що біля назви села стояв такий надпис: угорське село. В 1938 році разом з угорцями в мирі проживали 64 євреїв, 37 русинів і 29 чехів. На сьогодні немає ні євреїв, ні чехів, але є українці і росіяни.
Корінні мешканці села були римо - католиками , і уже в 1333 році мали свою церкву. Ця церква являється єдиним архітектурним пам’ятником села (теперішня реформатська церква) вона розташована в східній частині села на березі річки Боржава. Кам’яна церква була побудована в 1345 році в стилі пізня готика (згідно інших джерел в романському стилі). Стародавня церква була перебудована в ХVII столітті, після того як татарські (1567 рік), і польські (1657 рік) війська її спалили. Під час реформації в 1593 році квасівський пан (разом з його підлеглими) перейшли на реформатське віросповідання, тому в той час велику церкву перебудували. Церкву багато разів перебудовували і тому вона втратила свій справжній готичний стиль. Частина мешканців села і сьогодні реформатського віросповідання. Католики переселилися до Бене в другій половині ХІХ століття, тоді вони відносилися до оросіївської парафії. В 1934 році греко - і римо - католики за підтримкою всього села побудували свою церкву і від 1938 року мали свого священика, поки його КДБ не забрало. Він був разом із іншими священиками відправлений із-за невідступності від своєї віри, в заслання. Гарний приклад взаємопорозуміння та взаємоповаги показують греко - і римо - католики тим, що вони і до цього дня проживають мирно один біля другого, поважаючи віросповідання своїх братів по вірі і користуються однією церквою.
Предком сільської школи була реформатська школа. Вже 1600 року згадується ім’я викладача школи Мішкольці Матяша, а з 1784 року в церковних документах можна знайти ім’я кожного учителя, який вчив бенянських дітей протягом трьох останніх століть . На кінці 80-х років ХХ століття бенянці здійснили свою мрію. У 1988 році збудували нову, гарну, сучасну, двоповерхову школу. Сьогодні в школі працює 17 учителів.
Це маленьке угорське село після багатьох випробувань залишилося незмінним, не змінилися надія, потреба до більших знань, любов до рідної оселі, дружність, думки, - те, що і тепер дає нам силу і надію притаманну нашому селу.
